У травні ти пахла медом і кавою,
сповідувалася мені щоранок.
Тоді твоє волосся ще можна було зібрати у коси
і доторки твої ще не лишали синців, опіків, ранок.
І твої руки, неначе кисень, вдихала на повні груди.
І кожна пісня твоя ставала молитвою, діво.
Здавалося, я знаю тебе напам'ять,
кожну клітину, згори до низу, з права на ліво.
А ти відпускала своє вороння далеко на Північ,
зривала із шиї даровані мною перли,
крадькома вгризалася собі у зап'ястя,
і квітка в твоєму серці поступово померла.
Розкришуєшся у моїй пам'яті по старим сходам.
Крапаєш в мій телефон рідкими дзвінками.
Твій голос уже чужий і все більше тихий.
Відчай у твоїх словах і поміж моїми рядками.
І десь поміж ребер сховай пелюстки засушені.
Згадай моє ім'я, коли кохатимеш вперше,
бо таких, як я, не кохають - прописана мною істина.
А мені... а мені від твоєї присутності, певне, просто дихати легше.
Травень
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2012
Свидетельство о публикации №112011504887
Свидетельство о публикации №112011504887
Рецензии