Лист про нiч

Моя кімната досі пахне тобою…
Я прокинулась рано… Це якщо дивитись на те, коли я лягла спати… Тебе вже давно не було, але я зразу відчула твій запах. Стало так сумно та тепло: ти був зі мною тут, ти дарував мені своє тепло, свої поцілунки, свою ніжність. Та потім все зникло… Ти був, чи мені наснилось?...
Я стала повільно оглядати кімнату. Ось мій погляд опускається на підлогу… Я взяла ковдру та лягла на підлогу. Так, тут теж був твій запах. Я міцніше притискаюся до килима. Мені хочеться випити весь запах, що є в кімнаті. Так проходить декілька хвилин. Потім я помічаю сукню. Вчора я була в ній. Підіймаюсь та беру її. Найбільше твого запаху залишилось на ній, бо ти так сильно притискав мене до себе…  Кортить вкритися запахом твого тіла…
…Ніч… дві філіжанки з какао, місяць зустрічається з сонцем на зоряному небі… тиша, цілковита тиша. Тільки чутно два подихи. Два серця. Дві душі… Затишно біля тебе. За останні тижні я відчуваю себе в безпеці. Дякую тобі за це… Ти щось кажеш та я не розумію. Мої вії стають важкими під вагою снів. Але я відчуваю, як твоє обличчя все ближче. Я відчуваю подих на щоці… Я відчуваю твої губи…  Скажи мені, чи можна так бажати поцілунку? Так бажати його та боятися? Я страшилася цього бажання. А ти?...
…Так важко було відпускати тебе…Здавалося, що коли спалахнуло (саме так!) світло – чарівність цієї ночі вмерла…І знову за вікном з‘явився світ, люди, обов‘язки…
… Я випила весь твій запах, що був в моїй кімнаті. Зовсім нічого не залишилось…
Ти був, чи мені наснилось?....