Три Мисливцi

 Три мисливці,
 що не вполювали ані дідька лисого,
 бредуть, втомлені та голодні,
 снігами середньовічної Голандії...
 голі гілки чорні стримлять у небо,
 розпорюють животи хмарам,
 марять доми віковічні жахіттями ґерцоґа Альби
 через димарі сочяться душі жерт аутодафе
 час перетікає з колу в коло
 а я перехожу зі школи в школу та нічому не вчуся
 в численних метаморфозах та реєнкарнаціях
 все ті ж помилки, крейдяні кола, намальовані самою
 бо хто ще їх малюватиме по-старому,
 коли всі вже мої однолітки
 перейшли на новітні ґаджети щоб сидіти в FB
 чи ще в якихось ерзац-соціумах...
 а що мені? сидіти в дівках довіку
 чи стати вдовою чоловіку якомусь похилому,
 що тринькає силу життєву на те,
 щоб здаватися, а не бути?
 так чи ні?
 я вибираю нуль:
 ні так, ні ні
 лишаюся на стороні тих,
 що не вірять ні в самадхі, ні в смерть душі,
 а хочуть просто вполювати білку,
 сподіваюся ви здогадалися,
 про що я.
 далі не буде...