Того, кого ти...

К.Б.

Того, кого ти кохала до мене, давно забрала земля
І єдина згадка - святий Антоній на шиї.
Кажеш: "Я лиш частина тебе. Не треба ділити на "ти" і "я",
А в мене серце стає, коли вгадую твої спогади і надії.
Знати, що пшеничне поле твого волосся належало ще комусь
І білизнА шкіри, як клавіші фо-но, грала інші етюди -
Найглибша рана між моїх ребер. Так, я іще навчусь
Лікувати твою пам'ять, як ти лікуєш хворим застуди.

Тримаю твою руку. Ніч розливає у простір чорнило.
Неначе у дзеркало, пірнаю в твої сірі очі і бачу -
Не я з тобою, з тобою покійник, мила.
Шепочеш: "Ти нікуди не підеш, правда? Я ж більше тебе не втрачу?
Я тебе не забула. Приходиш щомісяць до мене у сни."
А я кохаю тебе за вроду і за це твоє божевілля.
Я заберу тебе звідси, народяться в нас сини
І ти  назвеш їх іменням його, а я всоте пробачу тобі це свавілля.

Між нами щодня зростатиме темна душевна прірва.
Я не зможу стати тим, кого весь час малює твоя покалічена пам'ять.
І нехай не мені, нехай ти іншому пожиттєво вірна,
Але мені бути тобі херувимом,
Від першого і до останнього дня.
І допоки живу я,
допоки це місто є тлом для тебе,
Доти ти будеш (слабка і розбита),
Зате стовідсотково моя.