Байка

(Костиркі С.Є. присвячується)

Ось надумав наш Степан
З армії звільнитись,
Довго, справді міркував,
Щоб не помилитись.

І Олійника питав,
І Остапа Вишню,
І всевишнього спитав,
Теж воно не лишнє.

Хто казав:"ти їдь у Київ",
Хто - "мандруй у Харків",
Про столицю вiн не мрiяв,
Та губами плямкав.

Не хотів він ані чого,
Й золотої рибки,
Швидше вийти, ради Бога,
З оцієї клітки.

Зовсім стали допікати
Вредні хлопці навесні
І почав Степан збиратись
У Чернігів на Десні.

Незабаром наш Степан
Якось сів поїсти,
З"їв борщу тарілок п"ять
Та й заснув на ліжці.

І приснився йому сон,
Так би мовити, у руку,
Ніби був він на воді,
Та впіймав там щуку.

Роздягнувся він тоді,
А було це влітку,
Раптом чує:"не губи,
В мене ж малі дітки".

"Що за диво, - кинув вниз,
У моєї шлюпці,
Може це насправдi біс
У щурячій шубці?"

Він ловив рибин важких
Й довжиною з пробку,
Ними з верхом набивав
З сірників коробку.

А таких, як оця тварь
Він не бачив зроду,
Та ще й голосом мовля,
Хочь кидайся в воду.

А вона не замовка,
Відкриває рота:
"Це ж у мене не лузка -
Справжня позолота!"

Тут Степан і зовсім зник,
А вона все далі:
"Зможу виконати все,
Що ти нагадаєш".

І упевнено він мовив:
"Знаєш що, зубаста,
Хочу жити, безумовно,
На Десні і "баста.

Щоб лани широкополі
І пташок навколо
Було видно, було б чути
Сидячи з балкону".

"На Десні, так на Десні, -
Мовила зубаста, -
Тільки в воду відпусти,
Бо не буде щастя".

І вже щука із води:
"потерпи, Степане,
Все це буде взагалі,
Все напевно стане".
_____________________

Буде жінка водночас:
"Ой, вставай, Степане,
Ти ж збирався на рибалку
Встати дуже рано".

І проснувся він тоді
"Боже, що ж робити,
Все пропало взагалі,
Як же далі жити!?"