Ганна Осадко. В канун Рождества

С украинского http://www.stihi.ru/2012/01/06/5021
 
...это так п-о-з-и-т-и-в-н-о:
встречать снег, что падает за окном,
с сонной улыбкой,
потянуться кошечкой,
представить:
все эти узоры на стекле, ледяные сердечки, прозрачные цветы -
только для меня, словно ты их ночью рисовал
кистью широкой -
масляная краска густая, душистая, блестящая,
рисовал с той стороны окна-рассвета,
невесомо парил (седьмой этаж!), как Дух Рождества,
то ли настоящего, то ли грядущего -
кто же его разберет средь ночи, какого именно?

..................
... а утром - поезд, в пять…
выпит кофе, упакованы вещи...
некстати – чемодан, с каждым разом всё худее, как верный пес,
что же везти?
К небесам - за лимитом - одно платье,
До колен, в горохах красных,
Смешное, как я...
......................
... я -
что разная-зависимая
от букв, от тебя_ветра,
невесомо витаешь
с кистью
и пишешь меня:

когда твои уста говорят
"мале-е-енькая" - звуки ладны, круглы, свертываются в клубочки;
"золота-а-ая" - оказываешься внутри колокола,
он тебя втягивает в середку - и тобою же колотит;
"н-е-ежная" - ты прозрачная былинка, ты кашка сладкая, ты стрекоза
серебристая, неслышная, тебя уже нет нигде...

просыпаешься -
опять в три -
где снег идет,
где
ты в берете с рождественской звездой
берешь мои сны за крылышки
и раскрашиваешь их
маковым поцелуем
рассвета.
_______________________

напередоднi Рiздва

...це так п-о-з-и-т-и-в-н-о:
зустрічати сніг, що падає за вікном,
із сонною посмішкою,
потягнутися кішечкою,
уявити:
всі ці візерунки на шибі, крижані сердечка, прозорі квіти  –
особисто для мене, ніби ти їх вночі малював
пензлем широким –
олійна фарба густа, запашна, лискуча,
малював із тамтого боку вікна-світанку,
невагомо витав (сьомий поверх!), як Дух Різдва,
чи сучасного, чи прийдешнього –
хто ж його добере серед ночі, якого саме?

..................
... а вранці - потяг, о п'ятій.
випита кава, спаковані речі...
не до речі – валіза щоразу худіша, як вірний пес,
що ж везти?
До небес – за лімітом – одна сукенка,
По колінця, в горохи червоні,
Смішна, як я...
......................
... я –
що різна-залежна
від літер, від тебе_вітру,
невагомо витаєш
із пензлем
і пишеш мене:

коли твої вуста промовляють
«мале-е-енька» - звуки  ладні, круглі, згортаються у клубочки;
«золота-а-а» - опиняєшся усередині дзвону,
він тебе втягує досередини – і тобою ж калатає;
«н-і-іжна» - ти прозора билинка, ти кашка солодка, ти бабка
срібляста, нечутна, тебе вже нема ніде...

прокидаєшся –
знову о третій –
де сніг іде,
де
ти в береті з різдвяною зіркою
береш мої сни за крильцята,
і розфарбовуєш їх
маковими цілунками
світанку.