Спiврозмовницi

Станка Пенчева

 Слухаю тишу.
 І тиша мене слухає -
 аж до потріску кисню
 в альвеолах,
 аж до шумовіння думок
 в тайничках мозку.


 І поки мовчимо,
 нашорошуєм вуха назовні, де
 без шуму бушують і киплять протуберанці,
 безмовно викругляється біль у перлині,
 ніжно проходить живчик у яйцеклітину -
 де
 і малесеньке і найвеличне лучається
 зовсім беззвучно.

 Мовчимо та слухаєм. Нарешті
 каже тиша:
 - Колись ще знову поговорим!

 -----
 СЪБЕСЕДНИЦИ

 СТАНКА ПЕНЧЕВА

 Слушам тишината.
 И тишината слуша мен -
 чак до пукота на въздуха
 в алвеолите,
 чак до шумоленето на мислите
 в мозъчните тайници.

 Както си мълчим,
 надаваме ухо навън, където
 без шум бушуват и и кипят протуберансите,
 безмълвно се закръгля болката във бисер,
 прониква нежно сперматозоида в яйцеклетката -
 където
 и малкото и най-голямото се случват
 съвсем беззвучно...

 Мълчим и слушаме. Накрая
 тишината казва:
 - Пак ще си поговорим някой път!