Не жде вже батьківський поріг,
Буваю лише там проїздом.
Як лине час!.. Та спомин ліг
На серце незабутнім листом!
Читаю часто між рядків
Про те, про що й не говорилось.
Ніхто такого не хотів,
Воно само собі вершилось...
Хіба ж я думала тоді,
Що нудьгуватиму в цій порі?
Слова татусеві тверді,
Як спалах, будуть, коли в горі...
А мамин погляд? - більше слів!
Зажурені в хворобі очі -
Вогонь життя потроху млів...
Як довго ті тягнулись ночі!
Не жде вже батьківський поріг.
Давно самі батьками стали,
Та спомин в серці листом ліг,
Де є рядки: "... щоб шанували!"
07.01.2012
Натхнення від:http://www.stihi.ru/2011/07/24/5048
Щоб шанували батькiв
© Copyright: Людмила Дзвонок, 2012
Свидетельство о публикации №112010705987
Свидетельство о публикации №112010705987
Рецензии
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.