Вже свiт...

Вже світ чекає на різдв'яну зірку,
прокрався час тихенько на чоло,
січневим вітром дмухає в кватирку
те, що майбутнім тільки-но було.

Розсипле скрізь блискучі скалки мода,
сплете у коси довгі пасма літ,
де еталоном первісної вроди
незмінно сяють очі Афродіт.

Пірнуть у безвість сірі роки кризи,
захрипнуть швидко голоси фанфар,
лише всміхнеться людству Мона Ліза,
промінням чистим блисне поміж хмар.

За обрій ген полине пісня знову,
купальським жаром спалахне вогонь,
понад віками стане щире СЛОВО,
як пташка, пурхне з Богових долонь.

Та, як завжди, блукати буде світом,
таке тендітне, грішне і святе,
душі торкнеться пуп'янком розкритим
і крізь серця у Вічність проросте.


Поэтический перевод авторского текста; Екатерина Сосевич Карпенко http://www.stihi.ru/avtor/egikkige

Свет в ожидании Рождественской звезды...
Тихонько время на чело скользнуло,
Январским ветром в форточку метнулось,
Что было только отзвуком мечты…

Блестящие осколки мода сыплет,
Сплетая в косы ленты лет прошедших
Где эталоном красоты древнейшей -
Сияют очи славной Афродиты…

Нырнут в безвестность времена лишений,
Охрипнут скоро голоса фанфар...
Улыбка Моны Лизы – светлый дар,
Блеснет лучом меж туч заиндевелых…

Куплет опять за горизонт стечет,
Купальским жаром вспыхнет яркий пламень…
И СЛОВО чуткое восстанет над годами -
Как птичка с Божьих дланей упорхнет.

Оно, по миру вновь и вновь плутая,
Так хрупко - грех святыней обернется:
Бутоном распустившись, душ коснется,
Сквозь толщу сердца в Вечность прорастая!