Як космiчнi кошенята млинцi пекли

-Як же мені кортить млинчиків попоїсти! – задумливо промовила БілоКоса, споглядаючи жовтувато-абрикосову, вкриту метеоритними кратерами планету. Ці кратери надавали планеті схожості з млинцем.
Планета оберталась навколо помаранчевої, гарячої, великої зірки.
- Я теж залюбки посмакував би гарячими млинцями! – відповів ЧорноКос. Він пильно подивився на подружку, і запитав:
- А чи ми можемо їх спекти? Ти знаєш, як це робиться?
- Мур-р-р! Я ніколи їх не пекла, проте, гадаю, це не складніше, ніж перестрибнути з однієї комети на іншу, коли вони пролітають одна повз іншу на космічній швидкості. Ми спробуємо, друже!
- Що нам знадобиться для цього, БілоКоса? – пожвавившись, чорнолапий котик запитав подругу.
- Я назбираю найбілішого, найтоншого, найпухкішого зоряного борошна, а ти збери потічок галактичного білого молока. Ми їх гарненько перемішаємо, додамо декілька плазменних жовточків, от і буде нам тісто на космічні млинці! – БілоКоса мрійливо закотила очі та облизнулась.
Двоє друзів взялися до роботи. І незабаром тісто було готовим.
- Послухай-но, а де  ж ми смажитимемо наші млинчики? – стурбований ЧорноКос подивися на кішечку.
- Впевнена, що ось ця гаряча зірка  якнайкраще підійде для смаження. Мур-р-р! – посміхнулась киця.

Який же запах розійшовся по найближчих космічних околицях, коли рум'яні,  пухкі, дірчасті млинці вже лежали гіркою перед кошенятами! Вони мружили очиці від задоволення, і ласували смачними млинчиками.
А найближчі до них комети, зірки та планети навіть намагалися зійти зі своїх усталених орбіт, аби хоч понюхати (а, можливо, й покуштувати) ті дивовижні духмяні космічні наїдки!

Ти можеш спитати мене, мій любий читачу: "А чи можливо відчувати запах в космічному безповітряному просторі? Вигадки все це!"
Ну що я тобі відповім, друже?! Я теж так гадала. Можу лише сказати, що так мені розповідали самі кошенята – БілоКоса та ЧорноКос. Врешті-решт, їм відомо про це напевне, еге ж? J

15.03.2011