Я прощаюсь, можливо, назавжди.
Ти скажеш лиш: "Зажди",
та пізно повертатись.
І ,напевно, тобі вже всеодно.
Не хочу ,як в кіно,
від долі я ховатись.
Все вирішила. Хвилини й далі йдуть.
Можливо,повернусь ще коли-небудь.
Як в театрі ми ролі маєм,
в кохання граєм ,
фальшиве , нереальне.
Скільки можна губити себе?
Забудь вже мене.
Кохання те фатальне.
Я прощаюсь, можливо, назавжди.
Ти скажеш лиш: "Зажди",
та пізно пробачати.
І ,можливо, дізнаюсь я тоді,
що краще в самоті
піти и не сказати .
Все вирішила. Хвилини й далі йдуть.
Можливо,повернусь ще коли-небудь.
Як в театрі ми ролі маєм,
в кохання граєм ,
фальшиве , нереальне.
Скільки можна губити себе?
Забудь вже мене.
Кохання те фатальне.
Как в театре- укр
© Copyright: Наталия Коваленко 3, 2011
Свидетельство о публикации №111122704984
Свидетельство о публикации №111122704984
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.