навчатися близькости

"злість не безкінечна
якшо її відкинути вбік як наплічник після занять
то зима видається набагато коротшою
зима не безкінечна
втім як і любов"

Олексій Чупа


холод у цьому місті
завжди передбачено-несподіваний.
я ненавиджу плакати,
коли поруч ти -
заручник моєї істерики.
поховай мене в листі,
що чекає першого снігу,
аби помирати.
холод в мені,
зіщулений десь під печінкою,
розповзається, давлячи ребра.
від зупинки і до зупинки
побитими трасами вен
моє тиснене серце
іде на черговий рекорд.
не давай мені пити.
я старанно навчаюсь близькости.
розкриватись раптово -
неначе розтин по пам’яти,
це як замість наркозу
розкришений лід.
холод у цьому місті
завжди передбачено-несподіваний.
не бери мою руку,
навіть якщо проситиму,
особливо
якщо
проситиму.
я тобі лиш резервний пункт
для зливу лібідоніжностей,
коли ті, кому носиш своє тепло,
з незалежних причин недосяжні.
я старанно навчаюсь близькости.
я борюсь зі спокусою
вчитись її з тобою -
це може добити,
чи ти будеш колись у мені -
не знічев’я,
не тиха інфекція в рані,
а тепло й до сліз
і взаємно-миттєвих ілюзій,
що ми останні
одне в одного і серед тих,
хто сховався,
знайшовши рецепт виживання
серед кам’яних зим.
і, знаєш, якщо ні -
не бери мою руку.
особливо
коли
проситиму.