Це легко

Твій потяг приїде вночі на замерзлий вокзал,

І зали порожні не зустрінуть тебе

ані гімном, ані квітами –

все трапиться тихо й буденно.

Можливо,

пес-безхатько тицьнеться носом до твого черевика,

можливо, його товариш, бомж Петро попросить на оковиту,

та їх важко назвати свідками

у звичному сенсі цього слова...   

Можливо...усе можливо...

Я прокинуся ніби не спала, тверезо огляну мій дім,

який вже не мій ой-ой-ой скільки років,

сяду на підвіконня, ніби на перелаз, випалю неіснуючу сиґарету,

вип'ю філіжанку реальної задубілої з вечора чорної кави

і враз зрозумію, що мене не тримає тут більше ніхто і ніщо,

бо чужа я для них, а вони для мене...

я не стрибну в сірі присмерки двору, я не хвора,

мій розум сьогодні, як ніколи ясний, я вдягаюсь неквапно та гідно...
-------
Ти приїхав до мене, мій лицарю рідний, я лишаю позаду черговий поріг

я взяла висоту, на яку ти покликав...

он вже палають два ґалоґенних ока,

я готова сісти в твоє таксі без жодних валіз,

я хочу отак - ЛЕГКО...