Родные души плачут в тишине...

И разводились двое – эта пара -
Такие близкие, и стали вдруг чужды.
Их листьев золотом лишь осень осыпАла,
А солнце уж не грело, и не жди...

Где ж этот дождь, вчера забытый ими?
И где спит тишина? В прогорклый этот час
Она была нема, прозрачна словно иней.
А он белел, как пепельный алмаз...

Душа болела, сердце замирало,
Уста в слезах дрожали, боль унять нет сил.
Молчала осень. И она в тот миг молчала,
Коль он ушел, любви не сохранил.

Шел листопад любовного прощанья,
Родные души разлучались, как во сне ...
Цветы увяли, и под солнцем лишь рыданья.
И близкие расстались. В вышине
Родные души плачут в тишине ...


Авторский перевод стихотворения с украинского
 
Нана Лански-Воропаева

Десь розлучалися двоє – пара
Такі подібні і такі чужі.
Їх листям золотим лише осінь посипала
І сонце вже не гріло як тоді ..
Де йшов дощ, забутий ними вчора
Де спала тиша, лише на якийсь час,
Вона була така, немов прозора. 
А він - немов попіл міражів …
 Душа хворіла, серце завмирало 
Вуста тремтіли від ридань і сліз 
Мовчала осінь. і вона мовчала,
Коли він йшов, любові не зберіг.
Був листопад самотнього прощання,
В’ялі квіти в сонячному фоні …
Ролучалісь двоє - пара такі подобни ..
Та вже далекі та чужі…
Ріднесенькі такі души в тиші…

http://www.stihi.ru/2011/11/26/1265
© Copyright: Нана Лански-Воропаева, 2011
Свидетельство о публикации №11111261265


Перечитал и подумалось: это о людях или странах наших по сути единых?