Пташечка

 Якби я уміла зменшуватися і збільшуватися,

 Як, наприклад, Аліса,

 скуштувавши печивко чи випивши краплю чогось-там,

 це було би чарівно!

 Я жила би у твоїй кишеньці, на рівні серця,

 Як дівчисько-мізинчик, Великий малий Секрет,

 Ти катав би мене на собі від самого ранку,

 Годував би по крихточці – цукром, вином, ікрою,

 І як пташку, садив би мене на своє плече…

 І я би далеко не відлітала би,

 боячись загубитися в П'ятому Океані.

 А в п'ятницю, коли приміські потяги, сонні та п'яні,

 звільняють місто від трударів та імітаторів праці,

 Ми би з тобою злітали на Лису Гору радіти Сонцю,

 що заходить і Місяцю, що повновидо сходить...

 Ми би були з тобою одні, як Адам і Єва.

 Я би тебе не ревнувала, до жінок, які чомусь такі напомажені та жіночні,

 охочі до слів твоїх та посмішок-поцілунків.

 А ти не носив би на собі клунки обов'язків та зобов'язань

 А лише мене, легку, як ота пір'їнка, на листівці,

 яку підписав Дональд Шимода своєму співавторові,

 Річарду Баху...