Тихенько землю вечір обійняв,
І крок за кроком темрява спустилась.
Хтось день на ніч як завжди обміняв,
І знов на самоті душа моя лишилась.
Дивлюся у вікно,
Далекі бачу зорі.
Вони далеко, їм усе одно,
Що зараз я пливу у морі горя.
Вони не знають, що щоночі,
Є свідками моїх страждань
Зовсім уже немає мочі
Від отаких моїх поніверянь.
Коли ж це закінчиться?
Коли своє я місце віднайду?
Коли мені вже перестане сниться,
Що поміж злих чудовиськ я іду?
Лишається лише чекати,
Коли мене відпустить страх,
Тоді я зможу розпочати
Нове життя, не тільки в снах.
***
© Copyright: Эрик Дрэйвен, 2011
Свидетельство о публикации №111122107373
Свидетельство о публикации №111122107373
Рецензии