***

Прости, доле моя синьоока,
що забула  солодкі хвилини,
Що так часто я лину в чужину,
Й сни мої не про тебе. Неспокій
Огорта, наче димом, мій розум,
І боюсь, і тривожусь за тебе,
Бо такого блакитного неба
Вже ніде не побачу крізь сльози

Україно моя, кохана,
Україно моя – найрідніше,
Що у серці я маю, – бажана,
Ти для мене, як щось полум’яне!
Ти все світле, духмяне і свіже!
Як повітря гірське у Карпатах,
Наче запах лаванди в долинах,
Ти завжди у волошках і мяті,
Найдорожча, моя Україно.

Неможливо словами сказати,
Як тебе я безтями кохаю,
Бо вірші, наче птахи крилаті,
Розлетяться від краю до краю.
Наче зорі, по світу розкинуть
Свої чари, та піснею в небі
Лиш до тебе, Вкраїно, полинуть,
До далекої й близької тебе.

І шляхи, що відкриті для мене,
Не замінять подільських стежинок.
З кожним днем я все ближче до тебе,
Й журавлі в висі зграєю линуть.
Й дні ідуть, дні біжать дуже стрімко,
Та забути не можу я казки.
В небі тихо кружляють сніжинки,
А ти сповнена ніжної ласки.