життя у темряві всесвітній...
не прокидаються вже рідні,
не видно сонця із небес,
і світ з історії десь щез.
мільярди лиць - тепер зірки,
їх видно в дзеркалі води,
у темряві живуть вони,
вони не знають вже біди.
вони довірились колись
і на землі лишився зріз,
заповнений ріками сліз.
після кількох невдалих рішень
під небом стало вже пустіше
зате ми втратили свій лік
зіркам, склепіння начебто горить
а у повітрі щось дзвенить
то жаль, розкаяння, чи гомін
чи ж просто світу давній стогін?
але запізно... час прийде
і покарання нас знайде,
за все що було, є і буде
нічого воно не забуде.
та спершу все ж таки ми люди
і тільки потім - все, що губить
завдання лиш одне існує
забути все, що нас таврує
чинити опір нашій долі
ми можем лиш знайшовши волю.
2012
© Copyright: Дарья Базиленко, 2011
Свидетельство о публикации №111121805397
Свидетельство о публикации №111121805397
Рецензии