Жінка плакала тихо-тихо,
а сльоза пропікала шаль...
Хтось казав, що у неї лихо,
уточнив хтось - якась печаль...
На війну проводжаючи сина,
Утерла сльозу на щоцi
Для сина ж вона - єдина,
Як вогник у темряві цій...
Тільки де ж вона та наука?
Хто навчить нас її основ?
Щоб пізнати, як квітне розлука,
а як - материнська любов!
Одні кажуть - за небокраєм,
інші кажуть, що й цвіт прочах...
Гірко-гірко стає, як згадаю
жінку з болем отим в очах...
май 2009
Жiнка плакала тихо-тихо
© Copyright: Наташа Цветкова, 2011
Свидетельство о публикации №111121804670
Свидетельство о публикации №111121804670
Рецензии