Ми знов...

Ми знов у гостях у Зими,
що сніжно-білими грудьми
нам сяє в очі.
Вона принесла в ці краї
принади й хитрощі її,
оті жіночі.

В ній недоторканість свята,
мовчать усміхнені вуста,
тверді, як криця.
А разом з тим вона жива,
і будуть зайві всі слова,
як рік скінчиться.

Вже в лоні плід хова Зима,
хоча ще в білому сама,
як наречена.
А вийде в світ на Новий рік
дитя, і буде це повік,
це - нескінченно.


Поэтический перевод авторского текста:Петр Голубков http://www.stihi.ru/avtor/golubkov44

В гостях мы снова у Зимы,
В плену груди столь снежной мы,
Что нам в глаза сияет.
Да, принесла в края мои
Зима все прелести свои,
А хитрости - скрывает.

Она, как чистота, святА,
Молчат улыбчиво уста,
Хотя и тверже стали.
А, вместе с тем, она жива,
И будут лишни все слова,
Лишь год тот в Лету канет.

В утробе носит плод Зима,
Хоть еще в белом всём сама,
Глядит невестой вечной.
Выйдет на свет наш, в Новый год,
Дитя, и будет праздник тот
Извечно-бесконечным.