Кохання не пита про роки

Він молодий для неї був, та що поробиш?
Кохання не питає про роки!
Ще ізмалечку задивлявся, як на здобич,
На єї очі, груди та кістки.

Була худа, як тая стебелина!
Та мала дуже гарний пишний стан.
Він торопів за нею ще тоді, а нині
Красуню щиро та сердечно покохав.

І їй Іванко теж був до вподоби!
Та розуміла, що різниця трохи є.
Не мало, не багато - двадцять років!
Струнка, як верба, видавало, лиш, лице!

Ще не така й стара, та вже страждала -
У тітки лютої та злобної жила!
Роботу важку, ще з дитинства, знала,
Бо сиротою, бідною, росла!

Батьки померли, лише народилась -
В аварії загинули, умить.
Вона, ж, живою на нещастя залишилась,
Бо, підростаючи, не рада була жить!

Роки минали, Ольга все мужніла
Увічлива, поважна та стійка.
Характер справжній - файна, добра, мила.
Усі любили й поважали за слова!

Правдива, чесна, мало говорила.
Лишень тоді, коли упевнена в собі.
Слова на вітер марно не летіли!
Були вони, неначе, золоті!

Все почалося ще тоді, зі школи!
В молодших класах вчився, а вона,
Йому робила перев'язки та уколи,
Як медсестра, відповідальною була!

Зламав Іванко ногу, йшовши з школи.
Як сталося і сам не розумів!
Тоді то й зблизилося їхнє дружнє коло!
Поцілувать красуню, вперше, він зумів!

Так зав'язався вузелець між ними.
Дві долі, майже, у одне зійшлись!
І запросив Іван руки у Олі...
Вмить з оченяток слізки полились!

Зачала про життя своє складнеє.
Вговорювала, дуже, розійтись.
Та хлопець й слухать не хотів, бо знав усе про неї,
Вперто настоював містечко залишить!

Так і зробили - виїхали з міста
В сторінку іншу, від людських пісень.
Там одружилися, знайшли в капусті Гриця,
Живуть, в любові й щасті, й по цей день!