В голодний рік мій прадід хліб ділив.
Немов святиню, у руках тримав хлібину.
І не дивився на дітей, дружину,
Бодай крихіткою когось не обділив.
Стояла бабця за діжею стільки діб,
Але без діда й крихти в рот не брала,
Бо його чесність й тверде слово знала,
Йому ж селяни і довірили той хліб.
Як тому кусню кожен з них радів!
В нім відчувався смак пшеничної зернини.
В страшні часи він був, мов світоч днини,
Ясний світанок, що зустріти хтось зумів.
І ось сьогодні на столі в нас хліб,
Що колосився на полях сяйливих.
Як божий дар, як символ днів щасливих,
Народжений з добра і праці хліб!
В голодний рiк мiй прадiд хлiб дiлив
© Copyright: Вера Кухарук, 2011
Свидетельство о публикации №111121306286
Свидетельство о публикации №111121306286
Рецензии