Иван Франко, Каменотёс. Пер. с укр

                отрывок

Я видел странный сон...

Как - будто предо мною
Лежит пустынная и дикая страна
Закован я. В цепях, утратив волю,
Стою перед гранитною скалою,
И рядом тысячи таких же как и я.
У каждого лицо морщины бороздили,
У каждого в глазах горит какой-то свет,
И кандалы там каждого обвили
И тяжестью своей его склонили.
На лицах всех лежит проклятья тайный след...
У каждого в руках огромный тяжкий молот.
А сверху голос словно грозный гром гремит:
"Разбейте же скалу! Ни жар, ни холод,
Не остановят вас! Стерпите голод.
Лишь вам назначено разрушить сей гранит!"
И как одна рука взметнулись кверху руки.
Завыло эхо, грохот всюду разнесло,
И в стороны метнулись будто мухи
Куски скалы. Превзнемогая муки,
Крушим мы мрачное гранитное чело.
Как водопада рёв, как в битве скрежет стали,
Так наши молоты гремят за разом раз.
За пядью пядь мы место добывали,
Пусть многие калеками там стали,
Мы шли вперед - не остановишь нас!
И каждый знал: за это славы не добуду,
Ни памяти людской за сей кровавый труд.
И скажет кто: "Ходить дорогой буду,
Коль кто пробьет её, сровняет всюду.
Плевать, что чьи-то кости тут под ней гниют."

........................................

Мы все идём вперёд. Мы в строй единый слиты
Святою думою. Мы побеждаем страх.
Пусть прокляты и светом позабыты,
Дробя скалу, ровняем правде плиты.
И счастье всех стоит на наших на костях.

Я видел странный сон...

Іван ФРАНКО КАМЕНЯРІ
уривок

Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина
І я, прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.

У кожного чоло життя і жаль порили,
І в оці кожного горить любові жар,
І руки в кожного ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кожного додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кожного в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас!
Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить".

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кожний з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.

…………………………………………….

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Перевод опубликован в газете "Советская Россия" №97 (11840) от 21 августа 1999г.