Десна

Десну Дніпро давно кохає,
Вони разом багато літ.
Вона своїм руслом впадає,
У них уже поважний вік.

Зелені верби над водою,
Гілки полощуть у воді.
Виходить з берегів весною,
Стає бурхливою тоді.

Садиби, села підтопляє,
Шумить і піниться вода.
Куди біжить, сама не знає,
Приходить з нею і біда.

Деснянський край усіх дивує,
Його Довженко так любив.
Гуляє вітер тут, вирує,
Неначе щось він загубив.

Очерети на плавнях крутить,
Гне всі дерева до землі.
Відшаленіє і відступить,
І стане тихо на Десні.

Вода повернеться у річку,
І швидкоплинно знов біжить.
У довгу витягнулась стрічку,
Стає красою у цю мить.

Лелеки у цей край вернулись,
Курличуть знову  у селі.
На річці всі вони зустрілись,
Шукають їжу на мілі.

Цвітуть садки, гаї зелені,
Жуки літають і гудуть.
І вечори такі шалені,
Як квіти запах віддають.

В Десну всі люди закохались,
Вона віки життя дає.
Де б не були, до неї повертались,
Тут так спокійно їм стає.