Зимнее

Поэтический перевод стихотворения «Зимове» (Пономаренко Владимир)

 Так странно - уж зима настала,
 Декабрь на календаре,
 Покров земли не в цвете сала,
 Так сыро, серо во дворе.

 Не прилетели белы мухи,
 Земле не спится дивным сном,
 И только хищный голос вьюги
 Уж караулит за окном.

 Вот-вот задует-заметелит,
 В душе сугробы наметёт,
 В глазах, вдруг, слёзы закипели...
 И вспомнилось, да всё не то...

 Не перестану грезить летом,
 Где наше чувство отцвело.
 Туманным утром за ответом
 Пойду в поляны, за село...

 Печально зимнее сказанье,
 О том, что не со мною ты,
 Но я горю одним желаньем:
 На волю сердце отпусти!

 Хотя оно замёрзнет в поле,
 Когда растает по-весне,
 Но только горькой той неволи
 Тебе не надо...да и мне....

------------------------------

http://www.stihi.ru/2011/12/04/807

Як дивно – вже зима настала,
 І грудень на календарі,
 Але земля не в колір сала -
 Так сиро, сіро у дворі.

 Ще не літають білі мухи,
 Не спить земля казковим сном,
 Та хижий голос завірюхи
 Уже чатує за вікном.

 Ось-ось завиють сніговії,
 В душі замети намете,
 І сльози інеєм на вії...
 Згадаю згаяне... Не те...

 А я і досі марю літом,
 Хоч там кохання відцвіло.
 Похмурим ранком за отвітом
 Піду у поле за село...

 Моя сумна зимова казка
 Про те, що не зі мною ти,
 Та я прошу тебе - будь ласка -
 На волю серце відпусти.

 Бодай воно замерзне в полі -
 Колись відтане по весні,
 Та зараз гіршої неволі
 Тобі не треба...і мені...