Зустр ч

Зустріч
Учора заходила до мене студентська подруга. Приїхала з іншого міста, привезла цукерок різних, іграшок нашим хлопчикам. І весь час мене запитувала, де ти. А ти ніби відчув, що я так хочу, і затримався на роботі.
Знаєш, я її зустріла місяців два тому, не впізнала: зла якась, неохайна, у старих джинсах, вим`ятій кофтинці і вся кругла, мов колобочок… Я до неї, а вона голову задерла й ніби не побачила мене. Шкода тоді її стало.
Учора: на високих підборах, із модною зачіскою, усмішкою на обличчі, струнка… Простягає мені пакети з подарунками мовчки…
Коли чай пили, прибіг Дениско попросити ще цукерок. Вона сказала, що це нічого, діти ж, але якби в неї були, то знали б точно порядок і не лізли б, поки дорослі розмовляють…
Потім я хотіла показати їй свої картини, колись вона просила подивитися на них, навіть якщо ті не були ще дописані. Але тепер сказала, що іншим разом, бо вже пізно і їй пора додому…
Я зрозуміла, що Ліда приходила не до мене й не до дітей…
Провела її. Почало смеркати. Гнат першим узявся допитуватися, де тато, Денис підхопив. Я захвилювалася. Вирішила винести сміття в бак на вулицю, одночасно провітритися й зустріти вже десь на сходах тебе… Вийшла, бачу: недалеко від нашого будинку на лавочці сидить Ліда. Цього разу я зробила вигляд, що не побачила її. Викинула сміття. Піднімаюся східцями додому. Заспокоїлася.
Відчиняю двері, – ти. Мій чародій.
– Здрастуй, коханий!..