Казка про хороброго горобця

Якось влітку горобець
Через поле навпростець
Повертався до гнізда.
Тільки ось яка біда:

Унизу,на кукурудзі,
Хтось страшний стоїть в кожусі:
Стукає, гуркоче –
Налякати хоче…

І тікають в різні боки
І ворони, і сороки,
І налякані зайці,
І маленькі горобці.

А страшило в кожуху
Напускає ще страху -
Руки в боки розставляє
І додому не пускає…

Як злякався горобець!
 - Це вже все! Мені кінець!
З жаху крилонька звело,
Та й сховався він в дупло

І тремтить його сердечко
На березі недалечко:
- Все, здається, одлітався…
Де цей жах на полі взявся?

Так йому зробилось тяжко…
І згадала бідна пташка
Рідний дім, стару оселю,
Де минали дні веселі

Там, удома, де гніздечко,
Спіли сояшники, гречка,
А на груші у бабусі
Підростала  жирна гусінь,

Там любили горобців…
Там він перший раз «Ців! Ців!»
Заспівав з старої сливи,
Там він був такий щасливий…

Ще згадав, як бабця зранку
Кличе птицю до сніданку,
Ставить чистої водиці,
Насипає всім пшениці…

А коли за харч у мисці
Горобці почнуть свариться,
Гавкне пес… А потім хутко
Заховається у будку,

Позіхне і знову спить…
Эх, та що там говорить,
Полетів би до бабусі,
Так тут цей стоїть… в кожусі!

І цвірінькнув горобець:
- А нехай би йому грець!
А ні їсти, а ні пити!
Довго тут мені сидіти?!

Проковтнув у роті слинку,
Випрямив поважно спинку:
- Заєць я, чи вільна птиця?!
А нехай мене боїться!

Зараз ось як підлечу!
Як згори зацвірінчу!
Та як клюну у плече –
Він злякається й втече…

-Чик-чирік! – злетів на віти,
-Чик-чирік! – піднявся вітер
І страшило задрижало,
Забренчало, затріщало,

Загойдалось, похилилось
І додолу  повалилось!
Покотився капелюх…
Не гурчить… І вітер вщух…

- От і все! Тобі кінець! -
Зацвірінькав горобець,
 Більше не дренчатимеш,
Пташок не лякатимеш!

І щасливий горобець
Через поле навпростець,
Подолавши страх і втому,
Полетів собі додому…

А удома горобця
Зустрічали як бійця,
Обіймали і раділи:
- Він у нас такий сміливий!

Він страшила не боїться,
Бач, яка  поважна птиця!
Ну, хіба не молодець?
Тут і казочці кінець…