Цілую її тонкі і прозорі зап'ястя,
Намагаюся відшукати міліметри надії,
Цілую її шкіру, неначе розп'яття,
Падаю в ноги своїй святотенній Марії,
Омиваю сльозами ступні, словами - душу.
Заламує руки, розтирає нафарбовані вії,
Накидує шалик, полишає мою розторощену сушу.
Мені на руки спадає смуток і запах Марії.
Боже! Вбережи її! Я не знаю молитви.
Зроби їй легшим буття, м'якішими ліжка.
Вона надто втомлена, я ж заслабка для цієї битви.
Її переживу не на довго, на зовсім трішки,
Аби було кому їй найліпшу сукню одіти
І біля могили посадити готичні квіти.
Сонет 5
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2011
Свидетельство о публикации №111120506324
Свидетельство о публикации №111120506324
Рецензии