Я сижу на березі річки
і дивлюся услід течії.
Над обривом стоять дві смерічки
і розказують думи свої.
Раптом звіявся вітер жахливий
і заплакало небо дощем.
Вже потік каламутний, бурхливий
зірвав в воду смерічку мечем.
Річкові береги розлилися-
гірко плаче смерічка одна.
Дві дороги щойно розійшлися,
тепер подруги в неї нема.
Вона плаче та винних немає,
така доля у неї була.
Хто цінує-той більше втрачає,
хто без друзів-живе той дарма.
я сижу на березi рiчки
© Copyright: Людмила Фрасынюк, 2011
Свидетельство о публикации №111120404108
Свидетельство о публикации №111120404108
Рецензии