Annabel Lee by Edgar Allan Poe

Пам’ятаю колись, у далекій країні,
Що таїлася на краю землі.
Там я дівчинку знав ,а це було давно,
І звали її АННАБЕЛЬ ЛІ.
Я жив тільки нею, і вона - лише мною,
І у цьому коханні ми разом росли.

Хоч були ми дітьми, - у далекій країні,
Що таїлася на краю землі, -
Кохали ми так, як ніхто і ніколи,
Як великі кохати не змогли б.
Тільки - ангели раю за цю ось любов
Розсердилися на Аннабель Лі.

Тому й сталося так, - у далекій країні,
Що таїлася на краю землі, -
З моря вітер дихнув, з-за холодних, з-за хмар
І вбив мою Аннабель Лі.
Рідні натовп зібрали, і від мене забрали,
Щоб у темному склепі поховати назавжди.
Її таємна душа, у далекій країні,
У моря – спокій знайшла. 

Видно, в раю щастя замало, 
Якщо заздрять так дітям землі:
Це відомо всім, у тій далекій країні,
Що таїться на краю землі; якщо ні, 
То чому вітер дихнув, з-за нічних, з-за хмар
І вбив мою Аннабель Лі

Бо кохали ми так, як ніхто і ніколи,
Як великі кохати не змогли б -
Хоч мудріші за нас, але б так не могли;
І не владні ні ангели райських полів,
Ані демони, що в надрах пекельних земель,
Розрубати цю нитку, що з любов’ю сплелась
Між мою і Аннабель Лі.

Тихі хвилі прибою – вухо ласкають,
Немов лагідний шепіт Аннабель Лі;
На небі дві зірки - немов світло очей,
Погляд моєї Аннабель Лі;
Мені місяць з висот шле солодкі сни
Про мене і про Аннабель Лі;
Де не знаю я, що біля склепу лежу,
Де маю лиш безтурботні думки,
Де знову я і вона, у далекій країні,
Що таїться на краю землі.

----------------------------------------------------

It was many and many a year ago,
In a kingdom by the sea,
That a maiden there lived whom you may know
By the name of ANNABEL LEE;
And this maiden she lived with no other thought
Than to love and be loved by me.

I was a child and she was a child,
In this kingdom by the sea;
But we loved with a love that was more than love-
I and my Annabel Lee;
With a love that the winged seraphs of heaven
Coveted her and me.

And this was the reason that, long ago,
In this kingdom by the sea,
A wind blew out of a cloud, chilling
My beautiful Annabel Lee;
So that her highborn kinsman came
And bore her away from me,
To shut her up in a sepulchre
In this kingdom by the sea.

The angels, not half so happy in heaven,
Went envying her and me-
Yes!- that was the reason (as all men know,
In this kingdom by the sea)
That the wind came out of the cloud by night,
Chilling and killing my Annabel Lee.

But our love it was stronger by far than the love
Of those who were older than we-
Of many far wiser than we-
And neither the angels in heaven above,
Nor the demons down under the sea,
Can ever dissever my soul from the soul
Of the beautiful Annabel Lee.

For the moon never beams without bringing me dreams
Of the beautiful Annabel Lee;
And the stars never rise but I feel the bright eyes
Of the beautiful Annabel Lee;
And so, all the night-tide, I lie down by the side
Of my darling- my darling- my life and my bride,
In the sepulchre there by the sea,
In her tomb by the sounding sea.;