Небо - природна стеля, блакитний мрамор
з брилами, білі хмари,
і наче уламки, бувший храм
існуючий безоднею століть даремно.
Це храм поезії, напевно:
яскраве відображення і зухвала думка,
байдуже сприйняття будь якого візарунка,
що вже декілька років ігнорую смиренно.
Може виріс, мутація, не логічно складено в ряд,
мета все вище, та донизу тягнеться погляд
чи то від бруду, що оточує, чи від самого себе...
це склеп! і трупи - то мої надії, розчеплені, від злоби.
Небо - природна стеля, блакитний мрамор
з візарунками, білі хмари... брехня!
лише пуста яма - сукупність газів,
захопленя від знову помираючих...
Блакить
© Copyright: Женя Чайка, 2011
Свидетельство о публикации №111120200035
Свидетельство о публикации №111120200035
Рецензии