Не відболіло ще, не відгуло...
А ти вже іншу ніжно обіймаєш.
Чи зрозумію я, що то було?
Чому так швидко ти все
забуваєш?
Коли зміряєш поглядом вуста,
Так випадково випікаєш душу.
Це вже було - приречення
розп'ять...
Так буде знов - очікування
зрушень...
Твоє "моя " розводило мости,
Де мрії бігали в розпусних
зливах.
Життя моє - уже давно не ти,
Заради того, хто уже щасливий...
Хто відчуває паморозь грози
В останній краплі висохлих
пробачень...
...Десь знов лунають рідні
голоси
Тих, хто мене ніколи не
побачить...
Набол ле...
© Copyright: Татьяна Слива, 2011
Свидетельство о публикации №111120110686
Свидетельство о публикации №111120110686
Рецензии