Художник. Муза. Вiн

ХУДОЖНИК

 

"Що за дурниці?" - розгублено думав ХУДОЖНИК, - намагаючись запхати м'яча до спортивної сумки, яка  ледь не тріщала по швах від речей, які вже лежали всередині, - "Без жодних зрозумілих і видимих причин відмовити мені у видачі візи..."

М'яч, який нарешті вдалося втиснути, гулею випирав збоку; зовні здавалося, що то кавун лежить у  сумці.

"Поїздку до Греції доведеться відкласти. Шкода грошей... Я так багато втратив на тих курсах та маржі!... Добре, що хоч ДРУГ запропонував відпочити на узбережжі рідного Українського моря. Кімната в квартирі його родічів - це, звісно, не готель з All inclusive, і туристичний сервіс в наших курортних містах не найкращий. Та все ж... Я невибагливий, а море є море! Трішки відновлю сили, поплаваю, позасмагаю..." У навушниках Даліда  з Аленом Делоном співали:

"-Paroles, paroles, paroles...-ecoute moi...

-Paroles, paroles, paroles..."

 

 

МУЗА

 

-Мамо!!! Я буду допомагати тобі складати речі у валізу! - Доня, весело підстрибуючи, підбігла до МУЗИ. Золотаве волоссячко малої стирчало на всі боки, вона здавалася кульбабкою з бездонними  темними очима.

-Доню, ти подумай уважно, які іграшки та книжечки ти хочеш узяти з собою. Альбом, фломастери, Дюймовочку, Котика... Речей не повинно бути надто багато, бо ми не впораємося з багажем. Всі свої дрібнички, напевне, покладеш в гуцульску торбинку, яку подарувала тітонька Джулія.

-Мамонько, я хочу взяти з собою книгу про Незнайку!

-Гаразд, сонечку! А ще? Візьмемо якусь на додаток, напевне?

 

 

ХУДОЖНИК

 

Речі було зібрано, сонцезахисна парасоля - повішена на плече, квиток, придбаний напередодні, лежав у барсетці. "Верхня полиця... Місце 18... Цікаво, хто буде разом з нами їхати в купе?..10 днів малувато для відпустки, та що вдієш...",- думки снували в голові, дещо незв'язні; ХУДОЖНИК навіть не прагнув зосередитись на них,- "Просто з роботи поїду на вокзал. Потяг о 17:20, о 16:00 вимкну робочий комп... Встигну! Чи не запізниться ДРУГ? Треба буде зателефонувати йому..."

 

 

 

МУЗА

 

-А зараз, будь ласка, подавай мені те, що лежить купкою на дивані, пакуватимемо валізу.

-Ура! Ми їдемо на море!!! Мамо, не забудь мої купальники та надувну жилетку! Я плаватиму і пірнатиму!!!!- енергія та запал ДОНІ просто хлюпали через край; МУЗА, дивлячись на свою пустунку та улюбленицю, посміхалась. Думки були радісними:"Щастячко моє золотоволосе! Ти так очікувала, мабуть більше за мене, цієї відпустки! Ще трохи менше доби і ми - біля моря! З житлом все влаштувалось якнайкраще. Пощастило мені. Мені завжди щастить останнім часом!..”

 

 

ВІН

 

ВІН ввімкнув голосніше програвач. Його улюблена пісня!

"-Нехай і холод, і вітри,

-І сніг з дощем, і сніг з дощем,

-Я від негоди захищу тебе плащем, тебе плащем..."

"Вона каже, що в цьому немає логіки, і її не цікавить, чому, як, звідки... "Так є"... Я не

розумію... Дивна дівчина! Що Вона в мені знайшла? Отак відразу - і закохалась! Вона чарівна, розумна, проте... Не знаю, як бути. Шкода її, ВОНА справді страждає... дивна така!"

 

 

МУЗА

 

“Гроші з банківського депозиту я врешті-решт отримала. Отож їдемо з повним гаманцем... Ця криза! В деяких головах криза...Аби погода не підвела; щоб сонячно та тепло було..."

МУЗА вправно вкладала все необхідне для подорожі, а в голові як заїжджена платівка все лунав і лунав романс на вірш П.Неруди:

"-Любовь, не покидай меня!

-Не уходи!..

-Пускай слова сожгут язык и губы,

-Я должен их тебе произнести..."

Мала бігала живчиком, щебечучи та наспівуючи:

"Говорят дельфины, говорят,

Говорят,  и  вправду, говорят.

Как блестят на солнце спины -

Это к нам плывут дельфины..."

 

 

ВІН

 

 "Провидиця казала, що в минулі часи ми були досить близькими, можливо, ріднею...Напевне, це все пояснює. Щоправда, таки не все...Ні, я не розумію…"

"Моє серце мовчить. Жодна з дівчат ще не змусила моє серце трепетати...”

 

 

МУЗА

 

"Я буду проїжджати через місто, в якому живе ВІН! Але ж глупа ніч... Він спатиме. Та й що, якби навіть вдень це було?.. Я для нього - ніхто. Просто дівчина, приваблива, досить розумна... І все... А він - перший з чоловіків, якого я сприйняла безумовно, з яким залишилась на все життя, якби... Отож бо й воно, "якби"!.. Що робити? Невже так нікому і не доведеться подарувати кохання, яким я сповнена?.." Сумно, пронизливо продовжувало звучати:

"Я жду тебя, когда звезда и вечер,

Я жду тебя, когда закат кровав.

Гляди, гляди, плоды текут с ветвей в траву,

Гляди, росу собой пронзают травы!.."

 

 

ВІН

 

“Сьогодні Вона з донькою від'їжджають на відпочинок. Вночі будуть в моєму місті..." - думки зринали, на їхнє місце з'являлись нові, в яких Її вже не було. За деякий час Вона знову з’являлась у  роздумах, ненадовго...Так багато справ різноманітних! Ще забивати собі голову  дурницями!..

«- …і горе, і біда, і море тьми, і море тьми,

-Я від недолі заслоню тебе грудьми…»

 

 

МУЗА

 

МУЗА з ДОНЕЮ сиділи в купе в очікуванні відправлення потягу. ДОНЯ раз по раз перепитувала, коли ж вирушить потяг, чому так довго він стоїть, чи всі пасажири сіли в свої вагони. Муза відповідала маленькій "ХочуЗнатиВсе", та стрибала, вибігала в коридор, дивилась в запилюжене вікно на перон і будівлі вокзалу, і дивувалась, що потяг усе ще не від'їхав.

-ДОНЮ, нумо, почитаємо книжечку! Швидше час мине.

Зручно вмостившись, розгорнула книжку..............


Читала і думала: "Дивно! Ніби сезон, а два місця так і лишаються порожніми... Невже ми будемо в купе вдвох з донечкою?"

З-за дверей почулися голоси, що наближались. Продовжуючи читання, краєчком ока помітила дві фігури, які зайшли у двері. Відразу стало ще тісніше від присутності кремезних високих чоловіків. "Оце! Двоє!.. чоловіків у розквіті сил...Аби не бешкетники якісь!.." - зніяковіло відповідаючи "Добридень" на ввічливе привітання майбутніх сусідів по купе. Намагаючись не дивитись на них, продовжувала читати казку, щоб не виказати свого збентеження. А потім і думати забула про це: "Вони самі по собі. Я з ДОНЕЮ - окремо. Завтра опівдні ми розійдемося в різні боки… вони нібито порядні, чіплятися з непристойностями не будуть." 

 

 

ХУДОЖНИК

 

ХУДОЖНИК приїхав на вокзал вчасно. Друг вже чекав біля головного входу.

Неквапно проминули хол, піднялися сходами, спустилися вниз до перону.

-Який там вагон?

-Другий.

Зайшли всередину, ледь протискуючись у вузькому коридорчику, знайшли потрібне купе; там сиділа  тендітна жінка з дівчинкою і читала дитині книжку.

-Добридень вам! - голосно промовив ХУДОЖНИК.

Жінка на хвильку підняла голову, посміхнулась, зашарівшись:

-Добридень! - і продовжувала читати.

ХУДОЖНИК остовпів, мову йому відібрало, серце загупало, впало у прірву, а потім стрибнуло вгору...

"Муза!!!" - ця думка на декілька хвилин стала єдиною. Всі інші думки розлетілися, немовби ніколи не існували.

"Муза! Так от яка ти!!!"

 

 

ВІН

 

"В моїй короні будеш ти як самоцвіт, як самоц..." -

"Побіжу! Мене чекатимуть" - не дослухавши, вимкнув програвач, обірвавши на півтакті пісню.

 

 

МУЗА

 

На півслові обірвалась розповідь про Ониська. Мала вибігла до вікна в коридорі - дивитись, як  швидко біжить сусідня колія унизу і змінюють одне одного поля з соняшниками та лісосмуги. Поле. І  - лісосмуга... Та музика, що зранку крутилася старою платівкою, продовжувала звучати меланхолійно десь глибоко у серці МУЗИНОМУ:

"Я жду, я жду, когда в саду цветы и вечер,

Когда дозор теней уже на полпути.

А ветер, словно поцелуй..."

 

 

ХУДОЖНИК

 

ХУДОЖНИК не міг погляду відірвати від супутниці. "Яка жінка!.."

Чомусь пригадались уривки з пісні, яку слухав, збираючись вдома зранку:

"-Tu est pour moi..."

"Яка грація і чарівна посмішка!..." - "-Caramel bonbon et chocolat...-Si tu n'existais pas deja;..."

"Королева!  Муза справжнісінька!.." - "-Paroles, paroles, paroles...-Que tu est belle!"