Сподiвання

Тече Дніпро по Україні,
Вода шумить у берегів.
Дарує радість він країні,
І знав завжди, чого хотів.

Несе він воду швидкоплинно,
Руслом петляє по землі.
Веде при цьому себе дивно,
Як місяць грає на воді.

Високі верби похилились,
Додолу гнули їх вітри.
З Дніпром широким поріднились,
Полощуть у воді гілки.

У полі вітер розгулявся,
По небу хмари вже снують.
За ними місяць заховався,
І загриміло у цю мить.

Тополі, верби зашуміли,
По вітру гнуться до країв.
Здіймались хвилі і шипіли,
Дніпро неначе озвірів!

Реве в негоду, виє грізно,
Високі хвилі підійма.
Сховатися, бо буде пізно,
Часу на роздуми нема.

Стає він грізним у негоду,
Далеко чути, як шумить.
На береги кидає воду,
І далі в далечінь біжить.

Шумить, вирує на порогах,
Об камінь хвилі розбива,
Немов розгнівався на Бога,
І грізно хвилі підійма.

У далечінь тече спокійно,
Водою живить береги.
Біжить вода по руслу рівно,
І не скриплять тут явори.

Зелені верби коси миють,
Бо новий день вже настає.
Щоб було краще усі мріють,
А мрія - сили надає.

Тече Дніпро, є сподівання,
На кращу долю у житті.
Щоби було земне кохання,
І не жили ми в самоті.