Дитинство твоє проминуло,
І зморшки доріжками, ненько,
Лягли…
Та живуть у серденьку
Всі миті життя. Не забула
Ти працю важку не дитячу,
Той голод, що сон проганяє,
Бабуню святу…Так, неначе
Ще поруч вона, нахиляє
Голівоньку сиву до тебе,
Малої. І лагідна мова
Луна, прихиляючи небо…
Любов, мудре зважене слово
Звертаєш вже й ти до онуки…
Тендітні долоньки дівчатка
Береш в свої струджені руки…
Даруєш нев'янучу згадку.
21.04.2011
Матерi
© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №111112709839
Свидетельство о публикации №111112709839
Рецензии