Ще раз про маму

Матуся, рідная, тобі було нелегко!
Шістьох ростила й годувала в бідноті.
Як білка в колесі, як пташечка крутилась.
І пташенятка підростали в теплоті.

Розлетілись і вилетів твій сокіл,
Раненько так, в далеку вічну путь.
Зосталася одна,як тополина.
Мені ніколи цього не забуть!

Я згадую крилатість, ту, до праці!
Робила, доки дихала, жила!
Де брала сили, як вдавалось бути
Сильною, мужньою такою, як могла?

Ще пам'ятаю, як любила квіти!
Та полуниці, що не мала ні одна
Хазяйка на своїй дільниці...
Якою легкою твоя рука була!

Я так любила твою жовтую малину!
Вже тата в нас, давненько, не було.
Ти все садила черешні, смородину, калину,
Щоби від кашлю у зимі допомагло.

Сушила яблучка,сливки та грушки.
Та відсилала в посилках на Схід.
А часничок який тягала ти за вушка!
Ти, дорогесенька, проймалась за усіх!

Моя ти, матінко, за всіх ти хвилювалась!
Ти кожним з нас і кожною жила!
З Норільську, неутомная, чекала синів,
Щоби могла, той серце б віддала!

Пригадую, мене з собою брали на роботу.
Та зоставляли у сім'ї, циганській, грать.
Дороги з камню разом з батьком прокладали.
А вечорами ще й ходили підроблять.

Була у тій сім'ї дівчинка мила.
Циганочка, чорненькая, мала.
Моїх років, ось так ми і дружили.
Я, як льонок, біленькая була!

Давно це було, я й села не пам'ятаю.
Нараєвка, мабуть, щоб не збрехать!
Може й вона це все, колись, згадає,
Та вже не зведе доля, треба знать!

Як цінувала я своїх батьків душею.
Та скільки в серці мала болю, як пішли!
Раділа, та пишалася сім'єю,
В якій з братами й сестрами росли.

Я хочу, щоб про неї всі читали.
Вона найкращою людиною була!
Лагідна, добрая, справжнісінькая мама!
Таких, мабуть, у світі більш нема!