В-i-д-р-а-з-а

               
                *   *   *



Даремно все!  Відразливо все знов! 
Мої останні не почуто крики!..
Мабуть, цей світ глухий і без'язикий,
Німий, сліпий, як і уся Любов!

Черстве, жорстоке і скупе буття 
До ніжних душ, що вірять ще в кохання!
Шкода, що тільки є межа чекання,
З відразою до світу і життя!
 
Можливо, хтось відразу й переміг,
Якщо комусь такий світ до вподоби!
А я втомився  від постійно спроби —
Стелитись низько в когось поміж ніг!   

Втомивсь затоптаним за кимось бігти вслід!
Я зупинивсь!..  Світ круглий — сам верне́ться!
Колись фортуна, може, й посміхнеться?
Питання ли́ше: через скільки літ?
 
Хоч я знесилений і від усіх питань!
Вже й сліз нема, від розпачу й образи!
Одна нудота — залишок відрази
У блювотинні всіх моїх страждань!

Який цей світ — такий у ньому я!
Даремно сподіватися на краще!
Життя — лайно! Тоді, пробачте, на́що
Не тоне досі в нім душа моя?

Навіщо в блювотинні та лайні
Комусь даремно про любов кричати,
Коли доводиться згвалтовано ковтати
Одну бридоту в відповідь мені?

Ковтаю більше — чим сильніше крик!
То й сам замовкну я тепер, напевно?
Без сенсу — все так гидко та даремно!..
Адже я жити так, на жаль, не звик!

Отож нехай мені пробачить Світ,
Який вже став для мене, як  в і д р а з а,
Що я втечу від нього, як від сказу,
Шукаючи де-інде  чистий   с л і д!
 
І хай уперто в інших десь світах
Кохання  справжнє  по  с л і д а х   шукаю!

ЖИВУ, КОХАЮЧИ  і  ЖИВУЧИ, КОХАЮ
Я  навіть  у   с п е к т р а л ь н и х   вічних   снах!   

               

                *   *   *



                / 22.03.2010 р. /