Зорi Небуття

          *    *    *

 
Прощавай, моя байдужа пташко!
За моє кохання вибачай!
І також, якщо тобі не важко,
Ти мене хоч інколи згадай!

І я теж хотів би пам'ятати
Кароокий погляд ніжний твій,
Щоби легше було покидати
Світ моїх незді́йснених надій. 

Ти ж пробач за всі мої бажання!
Взагалі за все мене пробач!..
Якщо зможеш, зупини востаннє!
Якщо ж — ні, то просто хоч поплач!

Пам'ятай, що я тебе кохаю,
Найдорожча дівчинко моя!
До кінця надію я плекаю,
Що тобі потрібен ли́ше я?
 
Всупереч надії сподіваюсь!
Й хоч вона останньою вмира,
Сил нема й боротись не збираюсь...
Час вже йти! Пора мені, пора! 

Я молю тебе, в ім'я  кохання:
При останній зустрічі не злись —
Подаруй цілунок на прощання
Й лагідно, як вмієш, усміхнись!
 
Бо інакше, як іще тебе ж я
Бачитиму в мить останню ту,
Як піду у зоряне безмежжя,
Зупинившись на тонкім мосту,
Між землею й небом неозорим,
Між Життям і Вічним Небуттям...
На мосту невидимім прозорім
В Бога я попрошу каяття.

Та чи зможе Бог мені пробачить 
Мій страшний незрозумілий гріх,
Коли я не став твої́м  й, тим паче,
Враз пішов чомусь і від усіх?..   

Вічним сном страждатиме десь вічно
Там душа закохана моя,
Щоби ти колись, можливо, ніччю
Попрохала, щоб вернувся я.

Поблагай же якось серед ночі
Ти, кохана, мого вороття!
Тільки жаль, для мене твої очі —
Вже тепер, як  з о р і   Н е б у т т я...

             

                *    *    * 
   

               

                / 17.07.1998 р. /