Останнiй слiд

                *    *    *



 Пробач мене, що я вернувся рано,
 Тому був змушений від тебе знов піти.
 Хоч ти завжди омріяна й бажа́на,
 Але я зник, бо так хотіла ти!

 А що від мене справді ти хотіла,
 Мабуть, не знаєш досі і сама?..
 То ж я піду!..  Бувай здорова, мила!
 Набридло все, як рання ця зима!

 А ти собі живи на радість іншим!
 Якщо бажаєш, згадуй і мене.
 Читай мої, коли захочеш, ві́рші...
 Так ще з десяток років промайне...
 Чи навіть більше...  Бу́ду я чекати!..
 Хоча, як не шкода́ , не вічні ми —
 Не зчуєшся, як бу́дем зустрічати
 Вже сивину і власної зими...

 Бо зараз сніг — в одній лише в природі.
 Ну, ще хіба в душі твоїй — зима!
 Й від твого інію мені страждати годі!..
 То ж я пішов — мене уже нема!..

 Хоча й не певен, що вчинив, як треба?
 Бо не забути вже твоє ім'я́!
 Не можу вдень я без думок про тебе
 І снів вночі про тебе хочу я!

 Пробач мене, що я тебе кохаю!
 Пробач, що я лишився лиш в вірша́х...
 Хай, може, й сам коли-небудь, не знаю,
 Я теж тобі приснюсь у тво́їх снах.

 Ну, а прокинешся, то знов мене не бу́де,
 Бо наяву без мене ти піде́ш!
 За звичкою ще озирнешся всюди,
 Зустрінеш, може,  та не поверне́ш!..

 І через те, що все отак скінчи́лось,
 Ти бу́деш, мабуть, вдячна?..   Та дарма!
 Спасибі, що ти є і залишилась!
 Мені ж спасибі, що мене нема!..


 ...І хай хтось інший інші подарунки
 Тобі дарує на усіх свята́х!
 Бо я в різдв'яному палкому поцілунку
 Таки розтану на твоїх  вустах!

 Сніжинки слід — остання мить кохання,
 Сльоза остання — безнадійний плач —
 "Люблю́" — ще прошепоче на прощання
 Й останнім подихом ще видихне: "Пробач!"



                *    *    *
               



                / 25.12.1998 р. /