Бездовороття. Збiрка

 §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  § 
       
      


      

       ВОРОТТЯ

   
      *     *     *


 Ми зустрілись з тобою
 Десять років потому,
 Як роки пролетіли,
 І вернувсь я додому...
 Ти давно вже заміжня,
 Та і я не самотній...
 То чому ж знов я мрію
 Повернуть незворотнє?

 Бо проніс я кохання
 Через втрачені роки.
 З багатьма зустрічався...
 Тільки був одиноким...
 Часто думав про тебе,
 Бо Моя Ти Найперша,
 Все шкодуючи дуже,
 Що любов не довершив!
 Як чекав же я ночі,
 Щоб ввісні хоч зустрітись,
 Щоб, цілуючи очі
 У обіймах зігрітись...

 І ще довго крізь сльози
 Все труївсь цигарками,
 Проклинаючи долю,
 Що втворила так з нами.
 Та вважав: розлучились
 Ми з тобою навіки...

 Та ось раптом зустрів,
 Крізь знайомі повіки,
 Оченята ті ж самі...
 І ту ж саму усмішку
 Принесли на обличчі
 Дві привабливі ніжки.

 Трохи зміна в статурі,
 Бо уже не дівчисько.
 Лише той самий погляд —
 Милий, рідний і близький.
 Вмить забув, що минуло
 Поміж нас десять років.
 Вмить здалось, що між нами,
 Як раніш — кілька кроків.

 І здолав я ті кроки,
 Позабувши проблеми.
 Знов я в твоїх обіймах...
 Понад став, наче йдем ми.
 І співають нам жаби,
 І всміхаються зорі.
 Ми крокуєм до щастя
 В далі ті неозорі!..

 Ми з тобою єдині!
 Лиш живемо окремо.
 То ж давай ми назустріч
 Якнайшвидше підемо!

 Миле Сонечко ясне,
 Не обпалюй так грізно!
 Бо, пробач, повернути
 Все ніколи не пізно!

 І пробач, що я хочу
 Цілувати усюди,
 Що я пещу, крізь роки,
 Знову стегна та груди,
 Що тремчу знов від твого
 Найріднішого тіла...
 І за те, що без тебе
 Жити знову не в силах!..
 Що приходиш до мене
 Ти у снах серед ночі!..
 Й що забути не зможу
 Я ті карії очі!
      
         
          *     *     *               

   
                / 23.05.1998 р. /


  ====================================================      
         



       
               
        А ЗОРІ ПАДАЛИ...


...А зорі падали і падали...
І я під небом ніч стояв,
Бажання все свої загадував
І знову й знов тебе жадав!

Бо зірочка моя єдина ти —
Коханням грієш увісні!
Мене не зможеш вже покинути,
Адже ти світиш лиш мені!

         
             *    *    * 
         
                / 23.04.2007 р. /


       


         ХОТІВ ЗАПИТАТИ...
       

               *    *    *


Хотів запитати: чи ти ще кохаєш?..
Та бачу щодня я закохані очі!
А щастя для мене, що ти засинаєш 
 На грудях моїх вже завжди і щоночі!

Ти дихаєш в серце так солодко й смачно,
Що сон пропада! Я тебе знову хочу!
Пробач, що бужу так тебе необачно
І звабу твою знов жадаю жіночу!..
 
Коли ж я нарешті тобою вгамуюсь?
Цілунків твоїх все бажаю частіше!
Нічим і ніким — лиш тобою милуюсь!
Кохаю!
                Люблю!
                Все сильніше й сильніше!

               
               
            *    *    *

               
               

                /  26.05.2007 р.  /
      




 ======================== ======================
 
 
 
 
 
      
          

   Я ПРОКИДАТИСЬ ЩЕ НЕ ХОЧУ...

         
         *    *    *


Я прокидатись ще не хочу,
Бо наяву тебе нема!
Ввісні — твої весняні очі,
А так, без тебе, знов — зима!

Без тебе я не можу жити!
Без губ твоїх не милий світ!
Щодня б, завжди б тебе любити,
До своїх самих сивих літ!

Я хочу навіть після смерті
Душею злитись в небесах,
Щоб в зоряній тій круговерті
Тебе кохати в вічних снах!

       
               *    *    *
      
                / 27.05.2007 р. /


    




          СВІТ БЕЗ ТЕБЕ


           *    *    *


Світ БЕЗ ТЕБЕ — не світ!
                І життя — не життя!
Бо лиш ТИ  і вода, і повітря, і сонце! 
На колінах, пробач , прошу я каяття!
Бо інакше  помру я під твоїм віконцем!
 

Я КОХАЮ ТЕБЕ дуже-дуже!!!
                Зумій
Повернуть мені день, що тепер став лиш ніччю!
ТИ  МОЯ!
                ТИ МОЯ!!!
                А я ТВІЙ! 
Тільки ТВІЙ! 
                Назавжди, повсякчас і навічно!


Найдивніша з чудес!
                Найчудесніша з див!
Неповторна моя!
                Найпрекрасніша в світі!!!
Повертайся, молю!..
                Бо немає вже слів!.. —

Тільки рани у серці, сльозами политі...               
               
               
                *    *    *

                / 29.07.2007 р. /



             


      Я Б ЗАБУТИ ПОШВИДШЕ ХОТІВ


               *   *   *

 

Я б забути пошвидше тебе вже хотів!
Та кохання за мене, напевно, сильніше!
Як прожити мені вже без ніжності слів
І прекрасних очей, що за все наймиліші?..

Сподіваюсь, ти будеш щаслива тепер?   
А ще стане, можливо, тобі і байдуже,
Як дізнаєшся, що  я в розлуці помер?..
Може, й серце твоє по мені; не затужить?..
   
То й нехай!..  Аби в тебе все добре було;!
Ну, а я вже там якось покинутим буду...
Все минуло... 
                Все зникло...
                Усе відгуло...
Тільки я й на Тім Світі тебе   н е  з а б у д у ! 

Хоч втомився від тебе й земних всіх страждань,
Все одно я тебе ще безмежно кохаю!
Я не хочу розлук!    І не хочу прощань! 
А помру, то і Там я тебе почекаю!..

Там нарешті у Царстві і Вічності Снів
Ти заплатиш за зради та підлі обмани!..
Як спокута усіх нескінченних гріхів,
В наших душах — болючі негоєні рани...             

               

                *    *    *



                / 7.09.2007 р. /
 
          
 
===============================================================
      

                МОВЧАННЯ



                *     *     *


               
Мовчання — теж реакція!
                Авжеж...
Неначе й не тобі писав я вірші?..
Що не такі?..
                Пробач, бувають гірші...
Хоч я тепер мовчатиму вже теж!

Хай навіть сумно буде, не на жарт!..
А то, що в відповідь я не почув ні слова,
Та, головне, щоб ти була здорова!
Це просто я, на жаль, тебе не варт!

Неначе в порожнечу  sms!
Неясність так болюча й невідома!..
...Ти зараз десь пішла собі додому?..
А я сьогодні знов без тебе змерз!

На будь-яку я відповідь чекав!
Та тільки не на це скупе мовчання!
Якщо бажаєш, це буде востаннє?..
Ти хочеш, щоб писати перестав?
Тому й мовчиш, немов мене нема
Так холодно байдужістю німою?
Та все одно я вражений тобою!
Бо ти найкраща за усіх зима!

Між іншим, я зимовий наче теж,
Тому твій холод зрозуміти зможу,
Та снігом своїм більш не потривожу!..
Його із губ, як sms, зітреш!..

      
           *    *    *

               

                / 16.01.2010 р. /



   
   

         КІНЕЦЬ ПОЧАТКУ
   

   
               
                *   *   *



У всьому є межа!
                У всього є кінець!..
Межа терпіння і кінець чекання...
Коли вривається нарешті вже терпець,
Якщо вбиваються надії-сподівання!
 
Сама не може існувать ЛЮБОВ —
Вона ж, як вогнище, тоді лише палає,
Коли у нього підкидають дров...
А ні, то з часом все, на жаль, згасає...

Хоч полум'я уже і не пала,
Та залишаються вуглинки ледь жевріти,
І доки не згоріло все дотла,
Зворушити їх можна й розпалити!
 
Кохання справжнє  зовсім не згаса!
Завжди існує іскорка остання,
Якщо врятує цей наш світ краса,
То і життя врятується коханням!

Як хочеться в житті не мати меж!
Ще більше хочеться  у світі так любити,
Щоб і коханим, врешті, бути теж!
Ну, а по-іншому немає сенсу жити!

                ~   ~   

Кінець!.. Межа!.. 
                Рядків останніх крик!..
І вже ніхто ніщо  більш не напише!..
Початок це кінця!..
                І все — я зник!..

А може, це — кінець  початку  лише?..


            
                *    *    *



                / 31.03.2010 р. /
   
   

 



    

         НІ СЛОВА БІЛЬШЕ про КОХАННЯ!


      *    *    *


Якісь туман, сльота, болото...
Неначе зовсім не зима!
Уже нічого неохота!..
Бо вже нічого і нема!

Так, так, нічого і нема!..
Уперто доля розлучає!
Аж очі огорта пітьма,
Й багнюка в душу лиш стікає!

Ця гіркота розчарування,
Де підлість зради і обман!..
Навіщо ще таке кохання,
Якщо лишає стільки ран
Воно у серці?..
                Я ж бо хочу
Йому сказати  "Прощавай!"
Мені уже безсонних ночей
Було достатньо!..
                І нехай
Щасливим я й без нього бу;ду!
І якось, може, проживу!
Все всім прощу!  Усе забуду!..
Та чи залишусь на плаву
У творчості своїй?..  Не знаю...
Чи напишу я ще вірші;?
Моя поезія палає,
Коли є пристрасть у душі...

Та я вже згідний і на прозу,
Аби лиш не кипіла кров,
Не перетворювала б в сльози
Чорнила тільки вже любов!

Кохання більше не шукаю!
Навіщо знов шукати те,
Що все одно колись втрачаєш?..
І все дарма!  Усе пусте!..

        =  =

Прощайте, всі гріхи мої
Від зваб жіночих еротичних!
Не бачити вам ейфорій
Моїх оргазмів поетичних!

Сховаюсь, краще, від усіх!
Втечу за хмари!.. Може, й вище...
Знайшовши там холодний сніг
І вітер, що самотньо свище
Про те, що все-таки зима,
А ця відлига — тимчасово...
Тепла насправді вже нема...
І чи воно настане знову?

Звичайно, буде ще весна,
Та не для мене вже, напевно —
Я лишусь тут посеред Сна,
У обрисах мовчазно-темних!

В небесній величі Пітьми
До зір полину я і, може,
Там серед Вічної Зими
Знайду я спокій!..
                Вибач, Боже,
Як захолоне в мене кров,
І зникнуть всі земні бажання,
Щоб ні рядка Там про любов,
Ні слова більше про кохання!

               
                *    *    *
      
                / 5.02.2008 р. /



         




      

§  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §  §