Смиття

Достукатися до сердец
Людських, то справа та ще,
Та поки терпить нас Творец,
Ми не відмовимось ні за що

Від долі кращої, спокус,
Не дивлячись на Божье Слово,
Те, що доніс до нас Иисус,
Та все руйнуємо навколо.

У кожного із нас в житті
Якийсь є неприємний спогад.
Хто з нас не був на самоті,
Не відчував образи холод?

Про рівність соціальних прав
Коли хтось бреше нам завзято,
Кого из нас не шматував
Цинічний погляд бюрократа?

Чи мало ми разів самі
З тим самим натиском навали,
По вуха сидячи в багні,
Чийсь мир, чийсь спокій руйнували?

Які ж ми люди?... Ми - сміття,
Хіба що в божому обличчі.
Всевишній дав нам почуття
І мабуть, зразу впав у відчай.

Ми все говоримо частіш
Про людяність, була що в людях,
Добріше, мов, були раніш
Та співчували з болем в грудях.

Таких навряд чи знайдем ми,
Хіба в казках з легким сарказмом,
Де ще   літають килими,
Та честь та гідність все ще разом.

Достукатися до сердец,
Ой важко як, бо ми ще й вперті -
Скоріш обірветься терпець...
Та терпить покищо Він... Терпить.