Сміятись звикли з рими:
“кров-любов”.
А, справді, що буває ближче?
Любов нам гріє кров,
Запалює,
І вище – нас самих –
підносить,
І в прірву кидає...
І кров’ю стікаючи, -
любові серце просить,
вмирає –
та не каже: “Досить...”
О, скільки крові
Пролилось в віки –
любов’ю,
Скільки доль –
З’єдналися
чи розірвались
з кров’ю...
І, мабуть, гріх
сміятися нам з того,
Що є дитям
життя самого.
Саме життя
народжується з кров’ю,
Зачате та захищене
любов’ю.
Допоки у серцях нуртує кров,
Сестра її і подруга –
любов.
На захист банальноi рими
© Copyright: Леся Рузевич, 2011
Свидетельство о публикации №111112501426
Свидетельство о публикации №111112501426
Рецензии