I цвiла калина...

                = пам'яті моєї бабусі
                та моєму дитинству взагалі
                п р и с в я ч у є т ь с я =
 
 


               

            *    *    * 


               

Через поля, за жайворонком вслід,
Повз ряд струнких тополь, що край дороги,
Не знавши горя безтурботних літ,
Моє дитинство бігло босоноге.

Над Собом верби, плачучи, росли,
Вмивались вранці чистою водою.
І білосніжно лілії цвіли.
І п'янко зілля пахло над рікою.

Село моє у вінницькiм  краю,
На чарівному рідному Поділлі,
Я спів твоїх пісень не впізнаю
У щебеті пташиному на гіллі...

Будинки інші, вулиці села
Змінились, обновіли вже з роками...
...А в пам'яті калина все цвіла,
Куди щоденно босими ногами
В кінець городу бігало хлоп'я,
Крізь кукурудзи ліс і соняхи кудлаті...
Пора дитинства...   Не пове́рну я
Ті дні щасливі у старенькій хаті...

Солом'яна ще хата у садку...
Калини кущ у білому сузір'ї...
Бабуся зустрічає: "Ігорку́ ,
Сідай мерщій під вишнею в подвір'ї!
Я дерунців тобі уже спекла
Картопляних, як ти і любиш, синку...
Сметанки хочеш? Тільки принесла́
Ось від коровки...  Зачекай хвилинку!
Їж, синку, їж — бабуся ще спече!
Щоб швидше ріс великий та здоровий!
Та ти студи-студи, бо гаряче́!..
І не втікай далеко з дому знову!.."    


Бабуся Тася! Скільки ж літ підряд
Ти відпочинку й в старості не знала!
І в шістдесят, а потім в сімдесят,
Невтомно і завзято працювала!

Мене ростила ти дванадцять літ,
Носилась вдень, недосипала ночі...
Мозолі на руках, на лобі піт,
Обличчя в зморшках...  Й добрі світлі очі...

Батьки десь на роботі цілий день,
Ну, а внучок з бабусею усюди...
Сам неслухняний, впертий, як той пень...
Бабуся вивести мене хотіла  "в люди".

Куди вона — за нею слідом я —
На тік колгоспний чи до церкви в свя́та...

"Ти відпусти, бабусенько моя,
Мене туди, де граються хлоп'ята!" —

"Ні, синку, ні! До річки не піде́ш!
Ще втонеш, не дай боже, Ігорочку!
Буль-буль — і все! І оком не моргнеш...
Іди он, краще, грайся у пісочку!.." —
 

...Та тільки баба на город пішла,
Як тюхнув я услід за хлопчаками...
Бабуся оббігає півсела —
Знаходить все ж у вербах за ставками.

"Бабусенько, ми ж грались у війну!.." —
Та вже дрючком, що був за автомата,
Жене мене бабуся по селу,
Ще й ним лупцює  "воїна-солдата"...
 
А вдома знову — хата і садок,
Калини кущ цвіте і відцвітає...
І підростає бабин Ігорьок,
Під вишнею млинці собі вминає...


Біжать літа... Назад не поверне́ш!
Вже й дім новий красується в подвір'ї...
Калина всохла... І дитинство теж
Розтануло наза́вжди в тім сузір'ї...

Не чути і бабусин голосок —
Вона вже не покличе більш з порогу!..
У неї інша "хата" із дошо́к,
Під лісом,  за селом, в кінці дороги...


...І я тепер мандрую в майбуття,
З пори минулого, з дитинства — в світ широкий...
Та щоб не дало згодом десь життя —
Я все одно сумний та одинокий,
Без цих тополь, без верб, що тут росли,
І без села над Собом-над рікою! 
Роки́ мого́ дитинства відцвіли!
Та ним і зілля пахне над водою,
І стежка ним у лісі гомонить...
Лиш жайворонка пісня відлунала...

А ще калина, всохнувши, мовчить,
Бо все раніш хлоп'яті розказала...
          
               

                *    *    *

               


                / липень, вересень 1987 р. /