Листопад

               
 
                *    *    *



Дерева голі, як моя душа,
Що так оголено без тебе мерзне в тілі...
Здається, пальці рук моїх безсилі,
Щоб щось тобі довести у віршах.

Опале листя заховає сніг.
Воно під ним згниє, зітліє, згине...
Мене ж без тебе — тільки половина!
Дивуюся, як жити стільки зміг?..

Коли у серці невмолимий біль,
Що так, на жаль, і не вщуха з роками,
Невже я зможу передать словами 
Ті рани, досі  у яких ще сіль?
   
Не розчиняються, не тліють почуття,
Бо перше — найсильніш за все кохання!
Та тільки жаль, що є межа чекання,
Коли уже не буде вороття...

Коли впаду́ я листями вже сам
Тобі яко́сь знесилений під ноги —
Тоді вже не минеш мене з дороги...
Нехай обом так добре бу́де нам!

Ходи по ме́ні далі і топчи
Мою любов, якої ти не хочеш!
І далі відвертай від мене очі,
Ховай вуста й байдужістю мовчи!

Я все одно кохатиму завжди 
Тебе тим листям, начебто собою!
Я на підошвах лишуся з тобою!
Торкайсь хоч так — іди по мені, йди!

Той шурхіт мій — тако́ж до тебе крик!
Та і його тобі почуть не в силі!
Не зрозуміють очі тво́ї милі,
Що саме через них я з світу зник...

               


                *    *    *



                / 26.11.2009 р. /






Перевод на русский других авторов:

Селивёрстова Ольга - http://www.stihi.ru/2011/11/30/8557

Алкора - http://www.stihi.ru/2012/09/30/8866