Поезiя вiтру
Сонечко ще спить,
A вітер вже летить у доли,
В смереках злякано затріпотить,
Холодним подихом кожну смереку вколе
І побіжить собі,
Петляючи, як річка,
Гей, хто там день стріча в журбі?
Так, так підтакують смерічки,
Зухвалець крикнув і побіг.
В садибу кожну зазирнув і вже його немє
І для низин ще сили приберіг,
Побушував і знову на верхи вузеньким плаєм,
І там всі хмари розігнав.
А потім сонечко вершини освітило,
І всіх, хто бачив те – цей схід зачарував,
На полонинах косарі траву пахучу вже косили,
По схилі вже отара розбрелась.
А он стежиною туристи чимчикують
І голуба, бездонна вись,
Гей, вітре, з вершин ану – мо злазь!
Та він благань наших не чує.
17.10.06 Усть – Нарва.
© Copyright: Александр Мищук, 2011
Свидетельство о публикации №111112408866
Свидетельство о публикации №111112408866
Рецензии