Контрабандне

Три години на сон - невеличку пародію смерті.
Кілька днів на життя. Бо яке воно, врешті, тепер?
Запах втоми в маршрутках, рахуєш хвилини по чверті.
Ловиш поглядом промінь блакитних неонових сфер.

Зупиняєш годинник. "Щасливі хвилин не рахують",-
Мов насмішка, заїжджена фраза звучить в голові.
"І вар'яти так само", - говориш, хоча і не чують.
Врешті, пильні до рухів і слів тут лише вартові.

Це твоя контрабанда - думки, недозволені вголос.
Ти плекаєш їх в лоні надії, неначе дитя.
І борониш від зла та зневіри, окресливши коло,
За яке б не могли перейти, щоб зламати життя.

А життя умістилось в одну незгасаючу мрію.
До абсурду, до сміху, до болю, до здертих колін.
На здивовані погляди скажеш: "Ні, я не хворію.
Просто полум'я віри живе серед холоду стін."

Три години на сон - невеличку пародію смерті.
Завтра знову блокпост, ти белькочеш тихенько: "Дійду."
Та благально і стомлено просиш, немов на паперті:
"Не чіпай, охоронцю, мою контрабандну мету..."