…Ти думав, шановний, в пізнанні людей -
Досяг ти найвищу вершину?
Не ружі - вітрила твої, та не Грей –
Ім’я твоє. Тож у глибини
І морок теорій «до щастя шляхів»
Ти кличеш народи–рибини,
Щоб знов не у води, а в сухість пісків
Заслати. Й ковтаючи піну
Лежатиме риба за межами хвиль,
Втрачаючи сили невпинно.
Бо «рай» твій, де в кущах зелене - лиш цвіль,
Ти виліпив із пластиліну.
Як дійсно бажаєш від кари спасти
Нащадків, хоч п’яте коліно,
То спробуй без митри і пішки прийти.
І хрест свій із персів на спину
Закинь і неси, незважаючи, що
Кров одяг фарбує карміном.
Тоді на заваді ніхто і ніщо
Не стане тобі і не спинить.
Тож легко увійдеш у кожне з сердець,
Невіри руйнуючи стіни,
І визнають люди – духовний отець
Явився до нас у країну….
2011
Дивному поводиревi
© Copyright: Александр Зубрий, 2011
Свидетельство о публикации №111112007647
Свидетельство о публикации №111112007647
Рецензии