В житті бувають дороги різні,
Та дід мій вибрав свою – залізну,
І пролетіло без вороття
Під стук коліс все його життя.
Лежать медалі і ордени,
Оці- за працю, а ці- з війни
І я беру їх до своїх рук
І я щасливий, що його внук.
Дід цю землю так любив, дім, криницю
Він тут жив і будував залізницю
І в щасливий час й коли дні похмурі
Дід співав і мріяв грать на бандурі
Щоб летіли до небес її звуки,
Щоб були щасливі діти й онуки.
Прийдуть під осінь до школи діти
І понесуть ветеранам квіти,
Осінні квіти і привітання
І хтось отримає їх востаннє.
Позвав би діда я, хай заграє
Він не прийде. Вже його немає…
І коли на серці жаль і зажура,
Я беру у руки свою бандуру
І летить аж до небес її звук:
-Чуєш, діду, тобі грає онук?
І нехай серед зірок тобі сниться
Рідний край твій і твоя залізниця…
Бандури звук
© Copyright: Наталия Вербицкая, 2011
Свидетельство о публикации №111111805897
Свидетельство о публикации №111111805897
Рецензии