нашаманю лiто

якщо ти приїдеш, я нашаманю літо.
 і чхати на те, яка справжня пора року!
 я хочу побачити тебе в вишиванці й намисті
 з кульбабок. або самостійно вплести їх у твоє кучеряве волосся.

 я знаю, що інколи ввечорі ти мене згадуєш.
 сподіваюсь, що ті вечори співпадають з моїми,
 коли в забутті кладу руку між вологих стегон
 і раз за разом промовляю улюблені літери лише твого імені...

 я точно знаю, що щоб пережити цю зиму
 мені знадобиться збірка твоїх віршів,
 вермут і трохи міцної кави. на диво,
 мені лячно зізнаватись у коханні саме тобі.

 дітей ти чекаєш, мабуть, зі своєю дружиною.
 я памятаю, як ти казав, що понад усе хочеш дівчинку.
 і слова про те, що вона повинна бути схожа на мене
 розливались вологим задоволенням поміж колінами.

 ти і досі мандруєш у потягах, що йдуть із донецьку.
 а я з табуретки своїх не повних шістнадцяти років
 і досі дивуюсь, як ти можеш поєднувати у собі всі можливі пороки
 і такий потрібний мені ніжний батьківський спокій.