Згадуючи, ніби мрії,
наші останні дні,
забуваю твої почуття…
ти не хочеш, та потрібно
знов іти…
шляхами, що вистрибують
як шалені перехожі,
яким набридло жити…
знаєш, можливо,
я хочу тобі зізнатись,
поки не втомилась дихати…
поки моє серце не забуло,
що крім почуттів воно має
ще битися…
просто почуй мене!
Ні… Не почуєш…
ти не слухаєш мене,
бо не треба…
тобі неважливо,
ти думаєш, що я недоросла,
але я твоя…
твоя мала..
твоя мала...
© Copyright: Анастасия Начёсова, 2011
Свидетельство о публикации №111111509560
Свидетельство о публикации №111111509560
Рецензии